<<
>>

Підготовка хворих до наркозу

У передопераційному періоді лікар-анестезіолог пови­нен оцінити стан хворого та провести корекцію виявле­них розладів життєзабезпечення, щоб попередити ускла­днення, можливі під час операції — тобто створити такі умови, щоби провести анестезіологічне забезпечення з найбільшою адекватністю та найменшою шкодою для хво­рого.

Завдання лікаря-анестезіолога:

1. Оцінити соматичний та психічний стан хворого:

• встановити тяжкість основного захворювання, з приводу якого планується оперативне втручання;

• виявити супровідну патологію (зі сторони серцево-судин­ної, дихальної, травної, нервової, ендокринної систем тощо);

• з’ясувати психоемоційний статус хворого (його ставлення до майбутньої операції, наркозу тощо).

2. Провести передопераційну підготовку хворих.

3. Встановити ступінь анестезіологічного та операційного ризику.

4. Вибрати оптимальний спосіб анестезіологічного забезпе­чення операцій.

5. Лікувати хворих у післяопераційному періоді.

У передопераційному періоді суттєве значення має уточнен­ня характеру операції: планова, ургентна чи екстрена:

а) у випадках планових оперативних втручань і при наявнос­ті супровідної патології в стадії декомпенсації необхідно провести адекватну терапію. При цьому лікувати хворого повинні про­фесійні фахівці з обов’язковою участю лікаря-анестезіолога;

б) при необхідності виконання операції в ургентному поряд­ку слід в стислі строки стабілізувати основні показники гомеостазу; подальша корекція проводитиметься під час операції;

в) в екстрених випадках хворого переводять в операційну якнайшвидше, оскільки анестезіологічна допомога та оператив­не втручання є вирішальними факторами в порятунку його жит­тя. Стабілізації життєвих функцій у них досягають на операцій­ному столі.

1. Первинний огляд хворого. Слід звернути увагу на стан центральної та периферичної нервової системи (психоемоційна лабільність, характер сну, наявність тривоги, страху; парези та паралічі).

Визначають тип будови тіла, антропометричні дані (масу та ріст хворого). Звертають увагу на вираженість підшкір­ної жирової клітковини та її розподіл, кровонаповнення пери­феричних вен.

Оглядаючи шкіру, оцінюють її забарвлення, температуру, вологість та тургор тканин. Особливого значення надають інтенсивності проявів та швидкості зникання білої плями (при натис­куванні на нігтьове ложе або шкіру виникає біла пляма, яка зазвичай зникає через 2-3 с; при порушенні капілярного крово­обігу спостерігається тривале її збереження).

Оцінюють анатомічні особливості верхніх дихальних шляхів: ширину розкривання рота, об’єм ротової порожнини, наявність зубних протезів, карієсних зубів, правильність прикусу, розмі­ри язика, величину мигдаликів, прохідність носових ходів. Звертають увагу на форму шиї, її розміри, величину щитоподібної залози.

Резерви дихання визначають за допомогою проб Штанге (три­валість затримки дихання після максимального вдиху) та Саабразе-Генча (тривалість затримки дихання після максимального видиху). В нормі вони становлять, відповідно, 50 - 60 с. та 35 - 45 с. При необхідності хворим проводять більш детальне дослі­дження функції зовнішнього дихання - спірометрію.

Визначають частоту дихання, пальпують грудну клітку, пер­кутують та вислуховують легені.

При оцінці стану серцево-судинної системи слід провести ау­скультацію серця, виміряти артеріальний тиск та пропальпувати пульс. У випадках розладів серцевого ритму необхідно вимі­ряти дефіцит пульсу (встановити різницю між частотою серцевих скорочень та частотою пульсу на променевій артерії за хвили­ну). Записують електрокардіограму, яка дає змогу деталізувати порушення діяльності серця.

Обстеження системи травлення розпочинають з огляду язика, який дає інформацію про ступінь зневоднення організму (язик сухий, сосочки контуровані, наявні поздовжні борозенки), вираженість запальних процесів шлунка (язик обкладений, колір нашарування), перенесені в минулому судомні стани (рубці на язи­ку від прикушувань), прояви авітамінозу та грибкові захворювання (“географічний”, малиновий язик).

Проводять огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію живота. Обов’язково слід перевірити симптоми подразнення очеревини та м’язовий захист передньої черевної стінки. Розпитуючи хворого, з’ясовують випадки здут­тя живота, характер, частоту та кількість випорожнень.

Стан сечовидільної системи оцінюють при пальпації нирок, ділянок проекцій сечоводів та сечового міхура, перкусії ділянки нирок (симптом Пастернацького). Виясняють частоту, об’єм та характер сечовипускання, колір і запах сечі. При оперативних втручаннях за ургентними та екстреними показаннями, підозрах на ниркову недостатність слід обов’язково катетеризувати сечовий міхур, що дасть змогу слідкувати під час операції за тем­пом сечовиділення.

Завершують об’єктивне обстеження хворих виявленням місць ймовірного виникнення тромботичних процесів (варикозне роз­ширення поверхневих вен нижніх кінцівок, їх набряк та біль в литкових м’язах при тильному розгинанні стопи).

Важливу роль в оцінці функціонального стану систем життє­забезпечення організму мають методи лабораторного та інструментального обстежень. Необхідний мінімум цих обстежень за­лежить від терміновості операцій.

При екстрених оперативних втручаннях хворому якнай­швидше (часто безпосередньо під час операції) проводять такі дослідження:

1. Клінічний аналіз крові.

2. Клінічний аналіз сечі.

3. Визначення групи крові та резус-належності.

4. ЕКГ - контроль (моніторингування).

5. Визначення рівня глікемії.

При анестезіологічному забезпеченні ургентних оператив­них втручань вищеперерахований діагностичний мінімум є обов’язковим в доопераційному періоді; крім того, слід провести:

6. Рентгенологічне обстеження органів грудної клітки.

7. Огляд хворого терапевтом (педіатром) або профільним спе­ціалістом.

При підготовці хворих до планових оперативних втручань

більш детально обстежують функції інших органів та систем:

8. Біохімічний аналіз крові (білірубін, сечовина, креатинін, білок та його фракції, електроліти, коагулограма, трансамінази, холінестераза тощо).

9. Функціональні проби на визначення ступеня компенсації дихальної, серцево-судинної, центральної нервової систем, органів детоксикації та виділення (за показаннями).

10. Спеціальні інструментальні дослідження (ендоскопічні, ангіографічні, ультразвукові обстеження, сканування органів тощо).

Виявивши соматичну патологію, котра потребує корекції, анестезіолог разом з профільним спеціалістом та лікуючим лікарем проводять відповідну терапію. її тривалість лімітується, з однієї сторони, характером та ступенем компенсації захворюванння, з іншої - екстреністю необхідного оперативного втручання.

2. Передопераційна підготовка хворих (премедикація) поділяється на віддалену та безпосередню.

Віддалена підготовка - комплекс заходів, які проводять хворим в переддень операції з метою їх підготовки до анестезіологічного забезпечення. Вона включає корекцію зрушених функ­цій різних органів і систем.

Одним із завдань анестезіолога є забезпечення психоемо­ційного спокою у хворих напередодні операції. Для цього застосовують:

• психогенний вплив медичного персоналу. Заспокійлива розмова лікаря-анестезіолога з хворим, пояснення йому основних етапів операції та наркозу, створення психоемо­ційного комфорту завдяки чуйному та дбайливому став­ленню середнього та молодшого медичного персоналу ви­кликає у хворого відчуття впевненості та віри в сприятливий результат оперативного лікування;

• медикаментозну терапію. Поєднують атарактики (мепро­бамат, еленіум, реланіум) зі снодійними препаратами (ноксирон, похідні барбітурової кислоти та ін.) в терапевтич­них дозах.

Повноцінний, глибокий сон та психоемоційна рівновага хворих перед операцією мають важливе значення для попередження неба­жаних реакцій зі сторони вегетативної та ендокринної систем; до­зволяють створити оптимальний фон для плавного введення хво­рих у наркоз, гладкого перебігу та швидкого виходу з нього.

Підготовка шлунково-кишкового тракту. Однією з обо­в’язкових умов майбутньої операції є забезпечення “порожньо­го шлунка” для попередження такого ускладнення, як аспірація його вмісту в дихальні шляхи.

Для цього необхідно:

• перевести хворих на дієтичне харчування в останні 2 - 3 доби;

• заборонити вживання їжі за 8 годин до операції;

• застосувати Н2 блокатори (ранітидин, циметидин) перед операцією для зменшення об’єму шлункового соку та його кислотності;

• призначити перорально антациди для нейтралізації кислот­ності шлункового соку;

• провести високі очисні клізми (ввечері та зранку напере­додні операції). Вони відіграють важливу роль в детокси­кації організму та у своєчасному відновленні перистальти­ки кишечника в ранньому післяопераційному періоді.

У випадках оперативних втручань за ургентними показання­ми хворим необхідно очистити шлунок з допомогою зонда; за 1 годину до операції ввести внутрішньовенно 200 мг циметидину та за 15 - 20 хв. перед наркозом дати випити 15 мл 0,3 М розчину цитрату натрію.

При такій підготовці зводиться до мінімуму небезпека блю­вання, регургітації та аспірації шлункового вмісту в дихальні шляхи (одного з найчастіших та найгрізніших ускладнень, ймо­вірних при наркозі).

Безпосередня премедикація.

При необхідності планових оперативних втручань її прово­дять за 30 - 40 хвилин до введення (індукції) хворих у наркоз. При застосуванні класичної премедикації вводять внутрішньом’язово:

а) периферичний М-холінолітик (0,1 % р-н атропіну сульфа­ту або 0,1 % р-н метацину із розрахунку 0,01 мг/кг);

б) антигістамінний засіб (1 % р-н димедролу чи 2,5 % р-н піпольфену, 2 % р-н супрастину по 1-2 мл );

в) наркотичний аналгетик (1-2 % р-н промедолу чи морфіну гідрохлориду в дозі 0,3 мг/кг).

При ургентній операції середники для премедикації частіше застосовують внутрішньовенно (перед ввідним наркозом).

За показаннями в премедикацію можна включити транквілізуючі засоби (0,5 % р-н сибазону 2 мл; 0,25 % р-н дроперидолу 2 мл тощо), ненаркотичні аналгетики (р-н трамадолу 2 мл, р-н баралгіну 5 мл, тощо), глюкокортикоїди (р-н преднізолону 60-90 мг) та інші середники.

Слід остерігатись швидкого внутрішньовенного введен­ня антигістамінних середників, транквілізаторів та наркотичних аналгетиків хворим з дефіцитом об’єму циркулюючої крові у зв’язку з ймовірним зниженням артеріального тиску!

При правильно підібраній та виконаній премедикації хворий повинен бути спокійним, сонливим.

Його транспортують в операційну на каталці.

3. Перед операцією та наркозом кожному хворому необхідно встановити ступінь анестезіологічного та операційного ризику.

Однією з найбільш вживаних в Україні є класифікація сту­пенів ризику, запропонована В.А. Гологорським у 1982 році.

Оцінюють:

I. Соматичний стан хворих.

1. Хворі без органічної патології чи з локальними захворю­ваннями без системних розладів.

2. Хворі, що мають легкі чи помірні системні розлади, пов’я­зані чи ні з хірургічною патологією, які помірно порушують життєдіяльність.

3. Хворі з тяжкими системними розладами, пов’язаними чи ні з хірургічною патологією, які суттєво порушують нормальну життєдіяльність.

4. Хворі з вкрай вираженими системними розладами, пов’я­заними чи ні з хірургічною патологією, що становлять небезпе­ку для життя.

5. Хворі, передопераційний стан яких настільки тяжкий, що може закінчитись смертю протягом доби навіть без проведення операції.

II. Тяжкість оперативного втручання.

A. Малі операції на поверхні тіла та порожнистих органах (розкриття гнояків, неускладнені апендектомії та герніопластики, гемороїдектомії, ампутації пальців тощо).

Б. Операції середнього об’єму (ампутації сегментів кінцівок, розкриття гнояків в порожнинах тіла, складні апендектомії та герніопластики, операції на периферичних судинах).

B. Хірургічні операції великого об’єму (радикальні операції на органах грудної клітки та черевної порожнини, розширені ампутації кінцівок).

Г. Операції на серці та магістральних судинах.

Д. Екстрені оперативні втручання.

Для прикладу: хворого молодого віку без супровідної пато­логії готують до планової операції з приводу калькульозного холециститу. Ступінь операційного ризику в нього становитиме 1В. При біохімічному обстеженні в нього виявлено високий рі­вень глікемії, діагностовано цукровий діабет у стадії компенса­ції. Ступінь ризику - 2В. При необхідності екстреної операції у цього ж хворого ступінь ризику становитиме 2ВД.

Завдання медичної сестри при підготовці хворого до операції — активно допомагати лікарю при обстеженні та ліку­ванні пацієнта, якого готують до оперативного лікування.

• створити умови максимальної зручності та психологічно­го комфорту. Уже сам вигляд медичного персоналу пови­нен заспокоювати пацієнта. Білосніжний халат, чітке ви­конання різних маніпуляцій, лагідний голос, уважний погляд, підбадьорююча посмішка та заспокійлива розмова медичної сестри надзвичайно необхідні людині, яка потра­пила до лікарні, вселяють у неї впевненість у благополуч­ному результаті лікування;

• уважно слідкувати за змінами стану пацієнта (кольором шкіри, притомністю, температурою тіла, характером зов­нішнього дихання, станом серцево-судинної системи, дія­льністю шлунково-кишкового тракту та нирок) і доповіда­ти лікарю про найменші відхилення соматичного стану;

• чітко, кваліфіковано та вміло виконувати необхідні мані­пуляції (підключення системи для проведення інфузійної терапії, забір крові для лабораторних досліджень, внутрі­шньовенні, внутрішньом’язові та підшкірні ін’єкції, введення катетера у сечовий міхур, участь у промиванні шлунка та кишечника тощо);

• скрупульозно дотримуватись правил асептики та антисеп­тики при виконанні призначень, проведенні маніпуляцій; санітарно-гігієнічного режиму у відділені;

• медична сестра (анестезист) проводить безпосередньо премедикацію в палаті, або в операційній.

Медична сестра повинна пам’ятати правила введення лікарських середників із недопустимістю змішування в одному шприці ліків, які є несумісними (напр., р-нів на­ркотичних аналгетиків та атропіну);

Ефективна дія премедикації проявляється загальмованістю та сонливістю хворого. Медична сестра повинна його не залишати поза увагою, транспортувати пацієнта в операційну тільки в лежачому положенні на зручній каталці.

<< | >>
Источник: Ковальчук Л.Я. та ін.. Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. 2003

Еще по теме Підготовка хворих до наркозу:

  1. Підготовка хворих до наркозу
  2. Робота анестезіологічної бригади в операційній
  3. Транквілізатори (анксіолітики)
  4. Питання для самоперевірки
  5. Загальна хірургія
  6. Знеболення: загальне і місцеве
  7. Догляд за хворими в хірургічному відділенні. Підготовка хворих до операції