Моральна референція особистості

Невід’ємною проблемою моральної свідомості є проблема морального ідеалу та референції , тобто віднесення власної поведінки до тих чи інших унаочнених, персоніфікованих форм реалізації людьми певних моральних цінностей.

Ідеали – складова спрямованості особистості.

Ідеал (з лат. idealis, грецьк. ???? – образ, ідея, з франц. ideal – ідея, першообраз) – уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу; найвища мета, до якої прагнуть люди [6, с.353]; вища цінність; найкращий, завершений стан того чи іншого явища, зразок особистих якостей, здібностей; вища норма моральної особистості; досконалість у стосунках між людьми та ін.

Ідеал виступає у всіх галузях суспільного життя: соціальній, політичній, моральній, естетичній та ін.

Людина не може жити без ідеалів. Вони як дороговкази на її шляху. На жаль, сьогодні у багатьох людей переважають не моральні, а матеріальні ідеали, затуманюючи все моральне, духовне, вічне, чисте.

Моральний ідеал – це сукупність форм моральної референції особистості.

Виділяють три форми моральної референції [5, c.204-207]:

1) міфологізація людського життя або міфологічна життєтворчість: людина прагне втілити, повторити у своєму житті деякий образ, що видається їй носієм абсолютної моральної цінності. Наприклад, наслідування улюблених героїв літератури та мистецтва;

2) ставлення до ідеалу: людина відтворює певні моральні позитивні якості в індивідуальній неповторній формі, а не буквально копіює життєву реальність згаданого образу;

3) орієнтація на співрозмовника: ідеальний моральний зміст не сприймається як предмет відтворення, як безпосередня готова відповідь на проблеми власного життя, а розкривається у своїй «іншості» як точка зору, в діалогічній напрузі, при якій особа творчо й самостійно осмислює власне буття, визначає свої моральні цінності. Людина самостійно формує свій ідеал.